Важливість емоцій і тілесних відчуттів

Один із найчастіших запитів, які я чую як психотерапевтка, звучить так: «Допоможіть мені подолати страх…» — публічних виступів, відкритого простору, польотів, хвороби. Або: «Я постійно дратуюся і злюся, мені це не подобається, допоможіть цього позбутися».
Але якщо придивитися уважніше, майже будь-який запит — чи то про стосунки, тривогу, депресію, кризи, горе чи втрату — насправді стосується одного: емоційного досвіду, який переживає людина. І цей досвід часто буває глибоко некомфортним.
Саме тому я працюю з методами, які зосереджуються на емоціях і тілесних відчуттях. На це є кілька причин.
Причина перша. Емоції ведуть нас туди, куди не може дістатися логіка.
Ми, люди, любимо вважати себе раціональними істотами. Ми пояснюємо, аналізуємо, інтерпретуємо. Настільки, що просте запитання на кшталт «Що ви зараз відчуваєте?» може збити людину з пантелику. Замість того щоб назвати почуття, вона починає описувати обставини чи причини — адже назвати саму емоцію буває напрочуд складно.
Це зрозуміло. Логіка й структура дають відчуття безпеки. Емоції — особливо сильні — здаються непередбачуваними, такими, що накривають з головою, навіть небезпечними.
Але намагатися зрозуміти коріння наших труднощів лише через раціональне мислення часто складно, іноді неможливо, а в багатьох випадках це просто не веде до змін. Розуміти щось — ще не означає автоматично вміти це змінити.
Робота з емоціями та тілом дає змогу дістатися до досвіду, що лежить за межами слів, — часто до ранніх ран, довербальних спогадів, туди, де логіки ніколи й не було.
Причина друга. Емоції — це дороговкази до наших потреб.
Ми схильні ділити емоції на «добрі» та «погані», зазвичай залежно від того, наскільки вони приємні. Але навіть «позитивні» емоції буває важко проживати. Спробуйте згадати момент радості чи вдячності — чи завжди їх було легко відчути?
А візьмімо гнів — неприємний, «незручний», соціально небажаний. Проте як глибоко він може змінити ситуацію, коли нарешті знаходить здорову форму вираження.
Емоції виникають у давній частині мозку — лімбічній системі, зокрема в мигдалеподібному тілі (амігдалі), яке існувало за сотні мільйонів років до появи префронтальної кори. Саме тому, коли нас переповнюють почуття, важко аналізувати чи ухвалювати рішення. А коли ми починаємо аналізувати — емоції природно стихають.
Амігдала відстежує небезпеку, запускає реакції «бий — тікай — завмри», регулює соціальну дистанцію та емпатію. Тож емоції — це сигнали: наскільки я в безпеці? Наскільки мені комфортно? Чи задовольняються мої потреби, чи їх ігнорують?
Ви можете сказати: «Гаразд, я знаю, що це гнів чи відраза, — тепер нехай мине». Але емоції не відступають, доки не переконаються, що потребу, про яку вони сигналізують, почуто.
Відраза у стосунках? Вона вказує на потребу в здоровіших межах — і доки цю потребу не задоволено, емоція залишатиметься.
Усвідомлення емоцій і тілесних реакцій дає нам прожитий досвід — той, що допомагає не повторювати старих помилок. Наше так зване внутрішнє чуття будується саме на цій несвідомій обробці емоційних і тілесних сигналів.
Причина третя. Відчувати — означає існувати.
Відчувати емоції — означає відчувати себе: своє тіло, свою живість. Живе є вразливим, мінливим, недосконалим і часто нелогічним.
Якось я почула, що Декартове «Я мислю, отже, я існую» точніше перекласти як «Я усвідомлюю». А усвідомлення — це не лише про мислення, а й про відчуття.
Запрошую вас досліджувати свої почуття, їхній зв’язок із тілом і те, як вони пов’язані з вашими потребами. І, звісно, у терапії ми шукаємо способи, як ви можете ці потреби задовольнити.



Коментарі